Привіт, відвідувачу ресурсу БЛОГ НАУКИ. Здається ти використовуєш AdBlock.
Якщо бажаєш підтримати проект, додай наш сайт у виключення.
Як відключити ?

БЛОГ НАУКИ

Досліджуйте світ навколо Вас

2016-01-03

Синьо-зелені водорості - джерело енергії для людини

      Синьо-зелені водорості, в органічній формі, є дивовижно багатою поживними речовинами їжею. Є дві форми синьо-зелених водоростей які найчастіше споживають в їжу: Spirulina та Aphanizomenon Flos-Aquae (АFА). Ця їжа позитивно впливає на витривалість, психічну стабільність і зменшує стрес.

Синьо-зелені водорості, як джерело енергії

      Одним з найпопулярніших міфів про синьо-зелені водорості є негативний вплив на печінку людини. Насправді ж отруєння можуть викликати водорості зі ставка, річки чи з басейну, але харчові добавки, що продаються в продуктових магазинах жодних побічних дій не мають і навіть навпаки - є дуже корисними для здоров’я.

Синьо-зелені водорості, як джерело енергії

      Синьо-зелені водорості приносять велику користь людському організму. Вони містять сполуки, що уповільнюють старіння та позитивно впливають на шкіру та волосся. Також ці рослини містять високу концентрацію потужних антиоксидантів, які зміцнюють імунну систему та допомагають при регенерації тканин після пошкоджень.
      Синьо-зелені водорості легко всмоктуються організмом людини (97% продукту). Вони покращують травлення та заспокоюють головний біль. Також їм притаманні властивості детоксикації та антидепресантів, що допомагає боротися з щоденними стресами.

Синьо-зелені водорості, як джерело енергії

      Багато сучасних дієт складені з використанням синьо-зелених водоростей. Для більшості людей це дико, але ті хто не проти експериментувати, відчули на собі позитивну дію цих рослин. Головне при цьому - використовувати перевірені методики та не займатися самолікуванням.


     Матеріал взято з наступних ресурсів: http://www.fitday.com/.
      Фото взято з наступних ресурсів: http://www.garshin.ru/, http://www.aquafanat.com.ua/, http://www.ayzdorov.ru/.

Автор: Волошко Н. С.





Вгору