Полотно, зіткане з павутини, за міцністю, легкістю та красою в кілька разів перевершує шовк. Воно ще в давнину виготовлялося в Китаї, де отримало назву «тканина східного моря». Правда, процес його виготовлення був настільки трудомісткий, що придбати в одяг з цієї тканини могла дозволити собі лише казково багата людина.
      В Європі про промислове виробництво тканини з павутини вперше задумалися у Франції на початку XVIII століття. Президент королівської рахункової палати Монпельє Бок запропонував добувати нитки з павука-хрестовика. Як він встановив, павутину можна витягати прямо з його черевця і відразу намотувати на котушку. Від однієї комахи вдається отримати до 500 метрів нитки. На підтвердження своїх слів Бок представив в Академію наук найтонші жіночі панчохи і рукавички, виготовлені з цієї сировини, що вразили всіх красою та вишуканістю.

      Проект Монпельє погубив французький натураліст і почесний член Петербурзької академії наук Рене Реомюр. Він підрахував, що для отримання одного фунта пряжі (453,6 грама) буде потрібно не менше 663 хрестовиків. Таке співвідношення однозначно вказувало на те, що набрати у французьких лісах необхідну для промислового виробництва тканини кількість павуків просто нереально.
      Ще раз питання про виробництво «павукової» тканини було піднято в кінці XIX століття, коли знадобилося легке і міцне полотно для повітряних куль і дирижаблів. У 1899 році у Франції зробили спробу отримання такого матеріалу з павутини крупного мадагаскарського павука. Вдалося навіть створити зразок, як писали газети, «розкішної тканини довжиною 5 метрів». Однак роботи з акліматизації теплолюбного павука у Франції закінчилися невдачею.

      А нещодавно дизайнери Саймон Пірс і Ніколас Годлі із Антананаріву (столиця Мадагаскару) взявши на допомогу близько 80 місцевих жителів, виткали і пошили з шовку мадагаскарських павуків роду Nephila (golden orb spiders) плаття-накидку. На сьогодні це найбільший виріб виготовлений з такого унікального природного матеріалу. Щоб здійснити цей творчий проект знадобилося три роки і сотні тисяч павуків-кругопрядів.

      Заздалегідь зазначу: павуків ніхто не катував і не мучив, їх збирали спеціально навчені люди і поміщали в умови, наближені до природних. Оскільки павук за сезон може дати обмежену кількість золотої павутини, їх відпускали на волю відразу ж, як тільки сезон добігав кінця. До речі, самки цих кругопрядів – вкрай агресивні панянки, хоч і не отруйні. Вони можуть нападати один на одного, а то й поїдати собі подібних, так що час від часу помічники дизайнерів, відповідальні за утримання золотоносних тварин, недораховувалися своїх підопічних, але такий вже природний відбір, непередбачуваний і жорстокий.

      Зібравши необхідну кількість золотої пряжі, її скручували в нитки, слідуючи спеціально розробленій техніці, а потім ткали полотно. «Золоту тканину» (рос. «золотая ткань») виготовляли дотримуючись рекомендацій, що збереглися з XIX століття, коли з павукового шовку ткали одяг членам королівських родин та правителів мадагаскарських провінцій. Тканину розшили символічним візерунком павукової тематики, а готову сукню-накидку, зшиту з цієї дорогоцінної тканини, можна бачити в лондонському музеї Вікторії і Альберта. Один квадратний метр тканини з павукового "золота" оцінюють в 500 тис. доларів, унікальне вбрання продажу не підлягає.
      Масове виробництво «павукового шовку» зіткнулося з неможливістю масового розведення павуків насамперед через складність годування цих хижаків. І все ж павутина знайшла обмежене практичне застосування. Завдяки дуже малій чутливості до змін температури і вологості таку нитку застосовують в сучасних високоточних візирах.

      На відео:
      Ефектна і вкрай рідкісна тканина, виткана з шовкової нитки золотого кольору, яку «виготовляли» більш ніж один мільйон павуків на Мадагаскарі експонується у Великій галереї Американського музею природної історії.